Як близькі стають чужими (і чому цей процес незворотній)

Чим ближчою була людина, тим сильніше буде відчуження. Після якого можна пробачити і забути, приклавши зусилля… Але «своєю» людина перестане бути назавжди…

Близькі стають чужими, якщо заподіюють нам біль. Не відразу, але настає відчуження. Відносини можна зберегти. Навіть любов можна спробувати зберегти. А близькість – ні.

І чим ближче була людина, чим більше ми її любили і довіряли їй, тим сильніше буде відчуження.

Тому що, якщо це не друг – то не так і боляче.

Якщо це не близька людина – то вже і плювати. І можна дати відсіч і здачі так, що не зрадіють! Перед близькими ми беззахисні й уразливі, ось в чому справа.

Ось боксер на рингу отримує удари і в голову, і в живіт – але не плаче, а спритно захищається і нападає. Навіть якщо сильно побили, навіть якщо програв – він ще й руку потисне противнику. Так має бути!

А якщо хтось коханий і близький дасть боксерові ляпаса або вдарить в живіт – це зовсім інше. І не хочеться потискати потім руку, яка нас вдарила. І важко на душі…

Так влаштована людина – ми готові до боротьби з чужими. І абсолютно беззахисні перед своїми, від яких не чекаємо удару. І тому той, хто вдарив, стає чужим. Відразу, моментально.

Той, хто навмисне заподіяв біль, напав, принизив, образив – тепер він повинен стати чужим. Інакше біль повториться.

Так виникає відчуження з тими, хто був коханим і близьким. Так працює самозбереження; це всього лише спосіб уникнути загибелі від больового шоку.

І тепер ми готові до удару. Не готові до болю і до захисту. Підсвідомо ми сприймаємо людину як чужого. Адже якщо чужий – то вже й не так боляче…