Три принципи, на яких не треба будувати сім’ю

Я працюю в інтернеті вже багато років, і весь цей час в мене кидаються претензіями з серії «ти цілеспрямовано розвалюєш сім’ю». З огляду на що я і сама заміжня, і з великим трепетом і дбайливістю ставлюся до чужих сімейних стосунків, то мене це дивувало. Однак, з часом я з’ясувала, що саме викликає найбільше бурління розумів.

Багатьох бомбить, коли я висловлюю думку, що не варто виходити заміж заради «заміж», просто тому, що так прийнято. Що для цього треба певне везіння зустріти кохану людину, єднання душ, сумісність, дорослість і ще маса всього. І ось ця очевидна думка чомусь зустрічає такий неймовірний опір, що аж погано робиться.

Як же це так, жінка буде виходити заміж тільки за власним бажанням? Так ви договоритеся до того, що в принципі виходити заміж необов’язково! Що можна ось так брати і жити одному, для себе, в той час як наші предки, століттями закладали основи сім’ї та шлюбу.

Неначе це «прийнято» і «заведено» дорожче самої людини, з його бажаннями і потребами.

Другий залізний принцип, на який не можна робити замах, якщо не хочеш отримати відро помиїв на голову – це принцип «жінка повинна терпіти». Варто тільки сказати, що шлюб, взагалі-то, не для терпіння, а для радості і щастя, як відразу прилетить. Причому терпіння береться у вузькому сенсі, не як відхідливість і легкість в характері, здатність не створювати скандалів на рівному місці і поважати чужий ресурс. Ні. Під терпінням мається на увазі якраз марна установка покірливо зносити будь-які образи, незручності або навіть побої заради самого терпіння, страждання, незручностей. Така жертовність заради жертовності, страждання заради страждання. Але варто тільки поставити просте запитання «навіщо?» і спробувати докопатися до суті, як людина зривається з ланцюга. Повинна терпіти і страждати. Тому, що наші бабусі так робили. І крапка.

Ну і останнє, на що не можна робити замах – це на ідею про обов’язкову жіночу корисність. У м’якому варіанті вона виражена в закидах: мовляв, для чого ти живеш? Невже для себе? А як же суспільство, чоловік, дітки? У більш грубій формі виражається в некрасивих епітетах типу «пустоцвіт». Але суть одна – якщо жінка є, вона обов’язково повинна приносити користь. Не простоювати, а весь час працювати на благо суспільства, як зафрахтований авіалайнер. Працювати над демографією або над щастям конкретного чоловіка – не важливо. Важливо, що сама по собі жінка, без принесеної їй користі, сприймається як загроза, як порушник спокою, як ворог.

Так ось яку, я, виявляється, розвалюється сім’ю. Створену наспіх, хитрістю або завдяки випадку, щоб «як у всіх». Ту, в якій їдуть на жіночому терпінні, причому терпінні в самому токсичному сенсі цього слова. І сім’ю, яка створена для обслуговування кого завгодно, крім самої жінки. Таку сім’ю може і не гріх розвалити. Тільки вона і без мене розвалюється.