Притча про сенс життя: чи потрібно звагалі шукати цей сенс

Одного разу учень запитав Вчителя:

– Вчителю, в чому сенс життя?

– Кого? – здивувався Вчитель.

Учень, трохи подумавши, відповів:

– Взагалі. Людського життя.

Вчитель глибоко зітхнув, а потім сказав учням:

– Спробуйте відповісти.

Один учень сказав:

– Може бути, в любові?

– Непогано, – сказав Вчитель, – але невже однієї любові досить, щоб на схилі літ сказати «я жив не даремно»?

Тоді інший учень сказав:

– По-моєму, сенс життя в тому, щоб залишити після себе щось на століття. Як, наприклад, ви, Вчителю.

– Ух, – посміхнувся Вчитель, – якби я знав тебе гірше, міг би прийняти це за лестощі. Ти хочеш сказати, що більшість людей живе даремно?

Третій учень невпевнено сказав:

– А може бути, його і не треба шукати, цей самий сенс?

– Ну-ка, ну-ка, – зацікавився Вчитель, – поясни, чому ти так думаєш?

– Мені здається, – сказав учень, – що якщо задаватися цим питанням, то, по-перше, точної і остаточної відповіді все одно не знайдеш, будеш весь час сумніватися, а, по-друге, якe б ти відповідь не знайшов, все одно завжди знайдеться хтось, хто буде з нею сперечатися. Так все життя пройде в пошуках цього сенсу.

– Тобто, що, – посміхнувся Вчитель, – сенс життя в тому, щоб…

– Жити? – сказав учень.

– По-моєму, це – відповідь! – і Вчитель жестом показав, що сьогодні заняття закінчені.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *