Ми стали занадто багато вимагати, забуваючи дякувати за те, що у нас є…

Люди завжди незадоволені. Собою, сусідами, політикою, спекою, зимою, зарплатою, сім’єю, дітьми, кішкою, транспортом, відпусткою, вечерею, роботою продавця в цукерковому відділі, новою поліцією, комунальними службами, парковками і святами. І навіть, коли все добре, знайдуть те, єдине, що погано і їх заїсть, як стрічку в бобінах магнітофоні.

Ми повертаємося з відпустки! Не з похорону і не з війни! Поруч дві жінки, темні, як шоколадні батончики. Вони відпочивали в тому ж готелі, і я несподівано для себе дізнаюся дуже багато нового:

– Пляж маленький, як апендикс.

– Сонце агресивне.

– У номерах занадто багато білого.

– Сніданки не тягнуть на чотири зірки.

– Інжир давали через день.

– Занадто виснажливі екскурсії.

Пересідаю і прямо у мого вуха набирає обертів новий діалог:

– Чому так тісно в аеропорту? Всі збилися в купу. І цей товстун. Куди йому летіти, він же на три крісла.

– Кава – помиї, сендвіч – вчорашній.

– Повільні консультанти в Duty Free.

– Бідненько, місцями протертий ковролін.

Моя подруга недавно була на весіллі. Досить розкішному, в дорогому ресторані. З кришталем, чорною ікрою і маленьким симфонічним оркестром. Без сповивання ляльок, перевдягань в лебедів і хороводів. Вона подзвонила вранці і почала з претензій:

– Уявляєш, шампанське було теплим, а в м’ятній Панакоті домінував лимон. Сукня нареченої не вразила, занадто проста, як для французької, а коктейльнеаі зовсім, ніби з троєщинського ринку. Дурне слайд-шоу, перший танець – млявий і ведучий нагадував диктора центрального каналу.

Знайомі купили квартиру в новому будинку з поліпшеним плануванням. Дзвоню, щоб привітати і чую:

– Ой, про що ти говориш? Про яку радість? Ремонт знаєш який дорогий? Люстра – десять тисяч, паперові шпалери від англійських фабрик – три тисячі за рулон, двері міжкімнатні, дубові, від дванадцяти, паркетна дошка – півтори за куб.

Люди завжди незадоволені. З лупою вишукують «мінус», не звертаючи уваги на величезний жирний «плюс». Скаржаться, пихтять, критикують, судять, сваряться, обурюються, забуваючи, що в світі все збалансовано. І хорошого в ньому рівно половина.

Ірина Говоруха

Джерело